Півстоліття за кермом

Cеред персоналу Національної академії Держприкордонслужби України є люди, які працювали тут із самого зародження прикордонного вишу – бачили як змінювався та розвивався наш навчальний заклад та робили свій внесок в його діяльність. Саме таким є Микола Васильович Хоміч, водій другої групи автомобільних перевезень відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення відділу озброєння та інженерно-технічного забезпечення, який працює в автопарку академії вже 50 років.

Микола Хоміч з тих людей, про яких можна сказати, що вони ледь не народилися з кермом у руках. Одразу після школи він закінчив автошколу, і вже проходячи строкову службу в армії, сам інструктував інших з водіння. Повернувшись в рідний Хмельницький чоловік знов сів за кермо – цього разу як водій пасажирського автобуса. А пізніше, у далеких 70-х, Микола Васильович побачив оголошення про набір фахівців до автопарку Хмельницького вищого артилерійського командного училища та пройшов стажування. З того часу чоловік  не міняв місце роботи вже понад 50 років. Змінювались назви навчальних закладів, змінювались записи в трудовій книжці, з’являлись нові автомобілі, але незмінними залишались обов’язки водія – забезпечувати вчасну доставку необхідного вантажу. Ось так, півстоліття проїздив Микола Васильович на різних автомобілях, накрутив незліченні сотні тисяч кілометрів… Вважає, що головне в його роботі – це безаварійність і розповідає, що за всі ці роки в жодну дорожню пригоду не потрапляв. «Треба бути обережним та уважним. Слідкувати за станом свого автомобіля. І звичайно, вести тверезий спосіб життя!», – каже чоловік. Сам Микола Васильович – людина серйозна та відповідальна. Відпочинку «за чаркою» не розуміє. Для нього найкраще дозвілля – це час із родиною, адже має дружину, двох дорослих дітей та вже трьох онучок. Як наставника та досвідченого фахівця сприймає Миколу Васильовича і молоде покоління працівників відділення автомобільного та бронетанкового забезпечення академії. «Як що станеться – ідуть до мене: «Дядя Коля, допоможіть. Підкажіть, як відремонтувати, що тут зробити?», – сміється Микола Васильович. І підказує, і допомагає, адже у колективі панує атмосфера взаємодопомоги та взаємовиручки. Сьогодні Національна академія для Миколи Васильовича – це не просто місце роботи, це місце, де хочеться працювати, спілкуватися, ділитися досвідом, куди хочеться повертатися, тому що тут його оточують вже рідні люди та близькі друзі.