Батьки та діти – прикордонна династія

Діти діляться на тих, хто дивлячись на своїх батьків або зарікаються йти їх професійним шляхом, або, навпаки, із гордістю продовжують династію. Першокурсник Національної академії Держприкордонслужби України Денис Дупляк належить до останнього типу – чи не всі чоловіки в його роду обирали непростий шлях захисника батьківщини, не став виключенням і він сам.

Попри те, що з дитинства бачив та відчував усі ризики та труднощі професії військового, мріяв також стати прикордонником, як і його батько. «Батько багато розповідав мені про техніку, про зброю. Мені було дуже цікаво. Тож, впевнено можу сказати, що бажання стати військовим сформувалось в мене ще з малечку», – розповідає Денис. Події 2014 року застали його сім’ю у Луганську. Важко навіть описати, що довелось побачити та пережити кожному з членів родини. В той час 10-річний Денис з мамою жили саме навпроти Луганського прикордонного загону і були безпосередніми свідками того, як бойовики оточили частину та атакували зі стрілецької, великокаліберної зброї та гранатометів. Досі йому важко згадувати ті страшні дні, коли прикордонники, серед яких був і батько Дениса, прийняли нерівний бій. Згадує, як сильно переживали з мамою та при цьому пам’ятали прохання батька вірити в нього та вірити в краще! Навіть ці події не відвернули Дениса Дупляка від військової справи. «Навпаки! Це ще більше підштовхнуло мене в майбутньому обрати прикордонну стезю! Відчув, що мушу стати на захист рідної країни, адже я не хочу, щоб таке повторилось в жодному куточку моєї Батьківщини!»,– ділиться почуттями Денис.

Батько, старший викладач кафедри воєнного мистецтва Національної академії полковник Сергій Дупляк, на вибір сина відреагував спокійно: «Ніколи не тиснув на нього в тому, що стосується вибору професії. Не наполягав, але він сам, вперто обрав цей шлях», – розповідає Сергій Дупляк. Отже, батьку нічого не залишилось як прийняти вибір сина та побажати сину витримки й наснаги. Цьогоріч Денис Дупляк успішно склав вступні випробування і готується отримати свої перші, курсантські погони. Сьогодні хлопець разом з усіма першокурсниками проходить початкову військово-прикордонну підготовку на польовому центрі забезпечення навчального процесу. Зізнається, що складно, незважаючи навіть на те, що приблизно знав, що на нього очікує. «Більше дисципліни, більше обов’язків, менше свободи… Проте з кожним днем я все краще вливаюсь в активний рух, в активні дії. Кожен день час проходить все швидше. Вважаю, що треба просто налаштуватися, дисциплінувати себе і ніяких проблем не буде!», – каже Денис. А мотивує першокурсника продовжувати цей непростий шлях бажання продовжити військову династію, започатковану ще його дідами-прадідами: «Я хочу залишити слід в історії свого родоводу. Хочу, щоб мої рідні, і в першу чергу мій батько, пишались мною!».