(ВІДЕО) Наполегливість та незламність прикордонника з острова Зміїний

   

Курсанту першого курсу Факультету безпеки державного кордону Національної академії Державної прикордонної служби України Іллі Діордієву всього 24 роки, проте за його спиною вже серйозний життєвий досвід. Стати військовим хлопець мріяв з дитинства, а під час строкової служби ще більше впевнився в тому, що обере шлях захисника рідної країни. Військова справа, сувора дисципліна, чіткий розпорядок дня, щоденні тренування, гартування витривалості — все це ніколи не лякало Іллю, а навпаки надавало відчуття впевненості та безпеки. Саме тому по закінченню строкової служби хлопець підписав контракт та став військовослужбовцем Державної прикордонної служби України.

Ілля Діордієв розпочав свою службу на рідній Одещині, в місті Ізмаїл. Сумлінний та цілеспрямований, Ілля мріяв с часом отримати офіцерське звання, а тому прийняв рішення вступати до прикордонного вишу. З першого разу пройти відбір до академії не зумів, проте здатися міг хто завгодно, тільки не Ілля! Він продовжував службу в Одеському прикордонному загоні, вірив в себе та не припиняв готуватися до вступу…

А у лютому 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення військ російської федерації на територію України. Ілля разом з побратимами в цей час знаходився на славнозвісному острові Зміїний та ніс службу по охороні державного кордону України на цій ділянці. В ніч з 23 на 24 лютого прикордонники прийняли бій. Ілля згадує, що паніки та страху не було, натомість всі діяли чітко, згуртовано та були налаштовані рішуче протистояти ворогу. Агресор вів обстріли з корабельних озброєнь та застосовував  бойову авіацію. Військові мужньо тримали оборону, але сили рашистів переважали сили наших захисників, тому було прийнято рішення припинити супротив. Разом з усіма військовослужбовцями острова Ілля  потрапив у російський полон. А далі страшні 45 діб… Не зламатися та витримати жахіття полону прикордоннику допомагали молитви та думки про рідних. «Я постійно думав про моїх близьких: про батька, матір, братів та сестер, про мою кохану… Молився, щоб у них все було добре, щоб до них не дійшли жахи війни. Знав, що мушу повернутися заради них!», — згадує Ілля. Тим часом батьки та наречена хлопця довгий час не знали де він знаходиться, чи взагалі живий — можливості  зателефонувати родині та повідомити про себе полоненим не давали, натомість розповідали, що Україна забула про них, «поховала» і міняти не буде. Коли у квітні Іллю в черговий раз кудись перевозили, то він і не сподівався, що потрапить на обмін полоненими, а росіяни взагалі оголосили, що везуть на розстріл. Проте відбувся обмін і Ілля нарешті був вдома!
Після курсу реабілітації, хлопець повернувся на службу та втретє переступив поріг приймальної комісії прикордонного вишу. Цього разу все вдалося й Ілля, отримавши курсантські погони, розпочав навчання на Факультеті безпеки державного кордону.

Весь цей час була поруч та підтримувала Іллю його кохана дівчина. Ілля зробив їй пропозицію та був щасливий почути її «Так». Збіг, проте одружилися закохані 14 грудня, в день коли Національна академія Держприкордонслужби України святкувала свою 30-у річницю. Дружина Іллі з повагою ставиться до його професійної діяльності, розуміє складнощі військової служби, тож готова слідувати за коханим хоч на край світу. У цивільному житті Ілля має ще й кулінарні таланти, то ж за можливості балує рідних різноманітними стравами власного приготування.
Після Перемоги Ілля мріє відпочити у родинному колі. «Поки не можемо розслаблятися, а хочеться трохи відірватися від служби та просто спокійно провести час з близькими!». В Перемозі Ілля не має сумнівів: «Головне не падати духом та вірити, бо ми не настільки слабкі, як комусь може здатися. А ще добро завжди перемагає зло! Тому Україна неодмінно переможе!»