Війна закінчиться перемогою. Майбутній офіцер-прикордонник згадує як боронив Сіверський Донець

Військовий шлях Олександра розпочався ще у 2019 році, коли хлопець вступив на службу за контрактом та поповнив лави прикордонників на рідній Луганщині.

Початок повномасштабної збройної агресії росії 24 лютого 2022 року старший сержант зустрів у Лисичанську разом з побратимами з Луганського прикордонного загону. Перші емоції прикордонника – боязнь за сім’ю, адже дружина з дітьми тоді проживали в населеному пункті, який майже одразу був окупований російською навалою. На щастя, згодом рідним Олександра все ж вдалося  виїхати з окупованої території.

Прикордонник згадує як разом з побратимами тримали оборону на березі Сіверського Донця поблизу села Серебрянка Бахмутського району. Головним завданням охоронців кордону було спостереження за діями ворога, а у разі спроби окупантів форсувати річку – відсіч агресії. Також об’єктами уваги прикордонників були можливі дії диверсійно-розвідувальних груп та ворожий десант. Хоча позиції щодня піддавались обстрілам, хлопець стверджує, що серйозний бойовий досвід він отримав саме вночі з 4 на 5 травня. Тієї ночі противник здійснив масований артилерійський обстріл українських захисників.

«Десь біля 23.00 нас та хлопців з Львівської тероборони, позиції яких були неподалік, почали обстрілювати. Спочатку легенько мінометами, а потім почали гатити артилерією та градами так, що не можливо було підняти голову. Старались хоч інколи дивитися у тепловізор, щоб вслідкувати чи не зайшла ворожа ДРГ. Міни лягали зовсім поруч, навколо все палало», – згадує Олександр.

Проте, тоді прикордонникам щастило і ворогові не вдавалось поцілити по їхніх позиціях. О пів на п’яту ранку стало відомо, що окупанти почали форсувати річку із використанням понтонної переправи. Спочатку пішла ворожа піхота та легкоброньовані бойові машини.

«Ми разом з Львівською теробороною вступили в бій та дали росіянам «прикурити». Після чого противник, не маючи успіху, почав підганяти свої танки. Ми вже хотіли  відступити, але якраз вчасно на допомогу прибули танкісти Збройних Сил  та розгромили загарбників», – розповідає прикордонник.

З особливим  теплом хлопець згадує місцевих жителів Донеччини, які завжди турботливо ставилися до українських воїнів – пригощали смаколиками,  приносили теплий одяг та дощовики, а дехто навіть запрошував додому. Олександр зізнається, що до останнього не хотів вірити, що в третьому тисячолітті, в цивілізованому світі, може розпочатися війна. Зі слів хлопця, на його рідній Луганщині так званих «асвабадітєлєй» ніхто не кликав та не чекав.

Сьогодні Олександр навчається в Національній академії Держприкордонслужби України імені Богдана Хмельницького за спеціальністю «Телекомунікації та радіотехніка». Майбутній офіцер говорить, що вирішив використати можливість стати кращим у своїй справі тому і вступив до прикордонного вишу. За словами курсанта, місяці проведені в зоні бойових дій загартували його, змінили життєві цінності та пріоритети. Олександр більше усвідомив крихкість та цінність людського життя, а також зрозумів як сильно дорожить власною сім’єю.

На запитання «Чим закінчиться війна?» захисник відповів: «Перемогою та поразкою росії. Карта України стане надзвичайно великою (усміхається). Настане день, коли ми будемо йти на красній площі, а довкола майорітимуть жовто-блакитні стяги».