Витримати полон прикордоннику допомагали думки про вагітну дружину та долю їх майбутньої дитини

Фельдшер за освітою, прикордонник на псевдо «Теклберрі» у 2018 році підписав контракт з Державною прикордонною службою України, бо ще з підліткового віку дуже хотів стати військовим. У пункті пропуску перевіряв автомобілі на наявність радіоактивних залишків або перевезення радіоактивних предметів.
Каже, що у можливість повномасштабного вторгнення не хотілося вірити до останнього, але було зрозуміло, що називає щось серйозне. 24 лютого був на зміні у прикордонному наряді на КПВВ «Чонгар» на Херсонщині. На пункті спостереження прикордонники побачили скупчення російської військової техніки зі сторони Криму, зайняли позиції в окопах. Вже за декілька хвилин прилетів перший ворожий дрон, а ще через якийсь час чоловіків накрило «Градом». Не встигло пройти багато часу, як «Теклберрі» довелося згадати про свою медичну освіту та надавати першу допомогу пораненим товаришам.
Хлопці побачили групу людей у військовій формі та вирішили, що це прибуло підкріплення. Щоб впевнитися, що це свої, сказали фразу-пароль та отримали правильну відповідь. Проте коли українські прикордонники підійшли ближче, то зрозуміли, що потрапили до ворожої засідки.
Так, в перший день повномасштабного вторгнення «Теклберрі» попав до полону.
Встиг набрати дружині смс, що живий та про всяк випадок видряпав номер її телефону на руці. Дуже хвилювався, щоб з дружиною було все добре, адже жінка була вагітна.
Росіяни спочатку привезли прикордонників до окупованого Криму, звідти — в СІЗО на території росії. Почались нескінченні допити, побої, психологічний тиск. Били за відмову видавати інформацію про колег та рідних, за патріотичні татуювання. У «Теклберрі» було тату з прикордонним беретом, за це росіяни називали його нацистом.
Полонених українців змушували слухати гімн росії, при цьому вставати та прикладати руку до серця. Багато хлопців відмовлялися класти руку до серця, за що їх відправляли до карцеру. Проте згодом, згадує «Теклберрі», зрозуміли що карцерів на всіх вистачить та дозволили просто підійматися.
Дуже важко морально було не знати, що насправді відбувається в Україні, адже вороги запевняли, що країни вже не існує, що вони захопили всі області, тож пропонували перейти на їх сторону. Давали на підпис документи, ніби на звільнення з полону, де треба було обрати з трьох варіантів: «хочу залишитися в росії», «хочу на території України, які контролює росія» або «хочу на підконтрольну Україні територію». Кожен раз, коли «Теклберрі» обирав останній варіант — папери демонстративно рвали та викидали у смітник.
Триматися та не занепадати духом допомагали думки про вагітну дружину. Прикордонник відчував, що мусить витримати, вижити, та обов’язково побачити свою дитину.
Одного дня в камеру принесли український військовий однострій та сказали перевдягтися. І хоча нічого конкретного не було відомо, «Теклберрі» одразу відчув, що їх відправляють додому. Шлях був довгий та виснажливий, проте розуміння того, що це шлях додому гріло душу.
Сьогодні «Теклберрі» вже поруч з коханою дружиною та маленькою донечкою. Продовжує службу в одному з підрозділів Державної прикордонної служби України.
Мріє про день, коли всі українські військові, всі його побратими повернуться з полону й всі вони зможуть зібратися разом, вже у мирній, незалежній Україні.