Я об’їздив пів світу, але ніде я не відчував себе так, як в Україні

Коли у 2015 році хмельничанин Володимир Чорний отримав повістку, то одразу без жодних вагань з’явився до військкомату.

Цього моменту він чекав, до служби готувався заздалегідь: підтримував фізичну форму, тренувався, згадував знання, вміння та навички, що надбав під час строкової служби. Чоловіка розподілили до одного з підрозділів Державної прикордонної служби України. Після навчання Володимир поїхав служити на Донеччину, де і провів півтора року. У складі мобільного прикордонного підрозділу прикордонник виконував бойові завдання. «Служба була складна, небезпечна, напружена, проте цікава», – згадує Володимир той період.

Після демобілізації чоловік зрозумів, що хоче побачити світ. Проте, не просто з екскурсією відвідати видатні пам’ятки та архітектурні споруди, а щоб дійсно відчути країну, її атмосферу. Саме тому формат подорожі вибрав не стандартний: жив в країні певний час, брався за тимчасову роботу, спілкувався, знайомився з цікавими людьми та згодом знову переїздив до нового місця. Так, відвідавши понад десять країн, Володимир опинився у США, де жив та працював досить тривалий період.

Але де б не був, які б красиві пейзажі не були навколо, чоловік завжди відчував ностальгію. «Якось влітку я сидів на березі Середземного моря, у дуже красивому місці. І раптом зловив себе на думці, що мрію опинитися зараз на березі Дністра!» – з усмішкою розповідає Володимир. «Я бачив безліч красивих краєвидів, було багато пригод, цікавих співрозмовників. Я об’їздив пів світу, але ніде я не відчував себе так, як в Україні. Тут я відчуваю себе сильним, впевненим. Це моє місце сили!» – ділиться Володимир.

До рідного міста Володимир повернувся якраз напередодні повномасштабного вторгнення росії. Вранці 24 лютого йому зателефонував друг, з яким він свого часу служив на Донеччині та повідомив страшні новини. Вже на ранок 25 лютого Володимир разом з побратимами стояли в черзі до військкомату. Цього разу Володимир у складі зведеного прикордонного підрозділу долучився до оборони Київщини. Попри те, що це був не перший бойовий досвід, саме тут довелося побачити повномасштабну, жахливу війну. Проте Володимир відзначає, що всі військові були дуже цілеспрямовані та вмотивовані: «Я ніколи не чув, не бачив якихось панічних настроїв. Ніколи не йшла мова про те, щоб змінити позиції, відступити». Після ротації та доукомплектування було ще відрядження на Сумщину, а згодом і бойові завдання на Бахмутському напрямку.

З особливим теплом згадує військовослужбовець допомогу місцевих мешканців, які взяли на себе багато побутових проблем: готували гарячу їжу, надавали інструменти, техніку. Саме таку згуртованість та готовність підтримувати один одного й вважає Володимир запорукою майбутньої перемоги України. «Всі ми сумлінно та без вагань продовжуємо виконувати свої задачі. Безумовно, перемога буде за нами! Я не бачу кроків назад, я бачу тільки кроки вперед!» – каже прикордонник.